Історія

Історія Польщі розпочинається з правління Мешка І з династії П’ястів, котрий об’єднав племена західних слов’яні прийняв християнство в 966 році за латинським обрядом. Цей акт до цих пір вважається одним з найважливіших вирішальних кроків в історії Польщі. Якби Польщі прийняла християнство разом з Візантією, як це зробила Київська Русь на десять років пізніше ( в 988році) не з’явився би український, білоруський та польський народи, а існував би тільки російський, оскільки український та білоруський народи повстали через вплив зі сторони заходу та зв’язків з Польщею.

Warstwa-11

Територію Польщі розширив син Мешка І – Болеслав Хоробрий (перший польський король), за час правління котрого територія Польщі була подібна до теперішньої. За його правління в 1000 році було побудовано архієпатія у Ґнєзні, це мало ключове значення як для династії П’ястів, так як і для об’єднання країни після періоду феодальної роздробленості. До 1138 року вся територія Польщі була під контролем династії П’ястів.

Кінець династії П’ястів настав після смерті Казімєжа (Казимира) ІІІ Вели́кого в 1370 році, котрий на залишив жодних нащадків. Владу перейняла Анжу́йська династія (Людвік та Ядвига), потім влада перейшла до династії Ягелонів.

За правління першого короля цієї династії  – Великого князя Литовського Владислава ІІ Ягайла, котрий був вибраний польською шляхтою в 1388 році, відбулась найбільша битва середньовікової Єпропи, під час котрої зіткнулись десятки тисяч озброенних лицарів. Битва відбулася під Грюнвальдом 15 липня 1410 року між польсько-литовсько-руською армією та Тевтонським Орденом (який переважно складався з німців). Зруйнована армія Тевтонського Ордену зазнала величезних втрат (понад 8000 рицарів) і після цієї битви ніколи не відновив колишню славу, що означал, що більше Тевтонський Орден не загрожував території Польщі та Литви. 

historia-b

В 1569 році Велике Польське Королівство об’єднолося з Литовським Королівством (було створена Люблінська Унія). З 1573 року в Польсько-Литовському королівстві вперше обирали правителя шляхом вільного голосування.

Метою Польщі було включення Великого Князівства Литовського у свій склад, а Литва намагалася цього не допустити,  а лише створити конфедерацію. В результаті Польське Королівство та Велике Князівство Литовське були перетворені в єдину державу, яку об’єднують спільний король, сейм, міжнародна політика та грошова система. Проте окремими інститутами були  бюджет, армія і міністерства.

Протягом цього періоду, в  Польщі виробилась унікальна політична система, яка була основана на домінуванні великої кількості шляхти та парламентської урядової системи. Золоте століття держави припало на період правління останніх королів з династії Ягелонів. І остаточно закінчився під час війн в XVIIстоліття.

Warstwa-15-1

Польща була однією з найбільших країн Європи. Після підписання перемир’я з Російською Імперією в 1634 році її територія досягла 990 тис. км2.

Warstwa-16

На протязі сотень років польські кордони зі сторони Німеччини та Чехії були найбільш стабільні(не велося жодних війн за територію). З іншої сторони кордони, які розтягались від Балтійського моря до Чорного і сягали навіть Києва, викликали постійні війни з Російською Імперією, Туреччиною, Швецією, а також татарами та козаками.

На протязі 300 років збройні сили Польщі завжди були значно менші від сил противника. Перемоги здобувалися завдяки військовим формуванням з тяжкою артилерією – гусарам.. Ця незначне, але добре обладнане і навчене формування не мало собі рівних по силі на території цілої Європи, що давало численні перемоги Польському Королівству.

Гусари – польська важко озброєна кавалерія, яка була найбільш ефективною та сильною армією за всю історію країни. Була сформована у 1503 році і на протязі найближчих 125 років не зазнала жодної поразки.

З погляду на прийняту форму правління – шляхетську демократію, бюджет Королівства був заборгований, оскільки шляхта не хотіла сплачувати податки, а король не міг їх зобов’язати без їхньої згоди. Тому польська влада завжди хотіла завершити війну якнайшвидше, перед тим, як в бюджеті закінчаться гроші для фінансування армії. Саме тому польське військо відправляли в бій навіть проти багаточисленних армій, надіючись на гусарів, які «знокаутують» противників. 

Warstwa-17

  • На протязі 125 років польські гусари не зазнали жодної поразки
  • Гусари здобували перемогу навіть маючи в десять разів менше воїнів
  • Під Куртя-де-Арджеш (1600 рік)  в 5 разів більша волосько-молдовська армія втікла з поля битви
  • Під Кірхгольмом (1605 рік) велика німецька армія приєдналась до швецької, в надії на те, що їм не доведеться воювати проти гусарів. Шведське командування було змушене підняти винагородження солдатам, коли з’ясувалося, що їм таки доведеться битися з польскою кавалерією. Але незважаючи на це, в 1605 році в битві під Кірхгольмом страти швецької сторони склали 7000 бійців, тоді як Польща втратила лише 100 гусар
  • Kлушино ( 1610 рік ) –  через велику перевагу російської армії, деяким ескадронам гусар довелось декілька разів атакувати противника. На полі битви, де бились в загальному понад 40 000 чоловік, по польскій стороні загинуло 220 бійців, з яких тільки 100 гусарів, тоді як втрати противника були приблизно 5000 воїнів.
  • У Хотині ( 1621 рік) на полі битви була найбільша кількість гусарів (8000 чол.) проти багатотисячної турецької армії. Побачивши картину, як турецьку армію, більшу у десятки разів,  з поля битви витісняють гусари, турецький султан Осман ІІІ розплакався з відчаю.
  • У Відні ( 1683 рік ) союзні війська Австрії та Німеччини сповільнили атаку, щоб помилуватися, як гусари розгромлюють турецьке військо.  

Warstwa-19

Формою правління Речі Посполитої була змішана монархія. Органами влади був монарх, аристократичній елемент представлений сенатом, а також демократичний елемент, представлений  палатою депутатів.

Політичною системою в Речі Посполитій була шляхетська демократія. Згідно з її політикою, влада належала до шляхти, яка через сенат управляла країною. Але в реальності, політичні рішення приймалися  невеликою групою найбагатших шляхтичів.

Король був головним,  тому диспонував 25 тис. урядових місць, в цьому кілька сотень сенаторських місць, серед них 16 міністерських та 17 церковних посад.

Населення в Речі Посполитій складалось переважно з поляків, литовців, русинів. В 1618 році представників цих націй було відповідно 4.5 млн, 0.75 млн і 5 млн. Тобто загальна кількість мешканців була приблизно 11 млн. Меншість становили латиші, німці та євреї. Завдяки захопленню значних територій Русі вони не становили більшості ні в Польщі, ні в Литві.

Реальна етнічна приналежність мала другорядне значення. Серед вищих верств населення Литви та Русі відбувався швидкий процес полонізації, яка відображалась в популяризації польської культури та мови, а також католицизму. Полонізація виникла, в основному, через більш високий культурний, економічний та адміністративний розвиток Речі Посполитої. Саме тут знаходились головні державні органи (трибунал, королівський двір), найбільші міста, а також один із найстаріших університетів Європи. Цей процес, а також колонізація Русі допровадили до сутичок на підставі етнічної приналежності. Також важливим фактором виступала  релігія. Більшість представників литовської та русинської шляхти були католиками, натомість селянське населення на сході колонізованих територій в більшості було православне.

Розмаїття релігій, а також толерантне ставлення до однїєї з найбільших єврейських меншин в Європі, призвели до того, що Річ Посполита отримала назву «країна без вогнища» (в той час в інших країнах існувала інквізиція).

Найбільш привілейованою соціальною групою було дворянство. На відміну від інших країн Європи її було досить багато  – до неї належало від 8% до 10% населення. Також шляхту відрізняли не типові принципи внутрішньої рівності, котра в XVIiXVIIст. відіграла істотну роль у створенні союзу Польщі з Литвою та Прусами. Дворяни вже починаючи з XVст. отримали значні привілеї, що запевняли їм політичну домінацію. Вище духовенство було опановане людьми зі знатних родів. Формально всі дворяни мали одинакові права, але в реальності поруч з бідними з’явилися багаті дворяни, котрих прозвали «знаттю».  

Зі збільшенням влади дворянства наступив спадок буржуазії. Криза міст в XVIIстолітті і розвиток самодостатньої держави привели до зниження ролі буржуазії, як  політичної, так і економічної. Тільки декілька міст разом з Гданьськом утримали свої позиції.

Найслабші позиції займали селяни. Вони були прив’язані до землі і своїх шляхтичів, що практично перетворило їх в рабів. В 1791 році в Речі Посполитій нараховувалось 6 360 000 селян, 3 500 000  з них були у власності дворян. Ці селяни не мали прав і повноважень, а додатково їх примушували платити податки і панщини, що в їх ситуації було просто неможливо.  

Так як більшість маєтків дворян була на території України, то цією землею керували поляки, які були католиками. Вони повністю позбавили всіх прав українських селян, оскільки ті були православного віросповідання.

В майбутньому вся ця ситуація привела до численних конфліктів між польським та українським народами. Кульмінацією  стали етнічні чистки під час ІІ світової війни. У цих сутичках загинуло кілька десятків тисяч поляків і українців.   

Warstwa-20

Падіння Речі Посполитої відбулося вкінці XVIIстоліття, причиною цього стали численні війни на протязі останніх 50 років.  Річ Посполита вже була не в змозі відновити свій  економічний, мілітарний та політичний потенціал. В результаті воєн, голоду та епідемій держава втратила третину населення.  Крім цього, національний дохід в 1648 – 1696 роках зменшився на 30%. В той час сусідня Австрія та Росія збільшили свій економічний потенціал на 50%.

Впродовж наступних 23 років (1772 – 1795) Польща, одна з найбільших держав на території Європи, була розірвана своїми сусідами (Прусія, Австрія, Росія), та зникла зі світової мапи на наступні 123 роки.

Втрата незалежності на початку нових реформ в країні (рік назад було ухвалено нову конституцію, першу в Європі, та другу у світі після США) була катастрофою для польського народу. Ключовий момент розвитку європейських держав, ХІХ століття, коли вони почали відбудовувати свою економіку, Польща втратила назавжди. Протягом цих 123 років поляки були позбавлені жодних можливостей розвитку свого підприємництва і банків.

Розвал Польсько – Литовського Королівства мав багато причин, але головною з них була політична форма правління, в котрій не було сильної та централізованої влади короля, фінансова маргіналізація, буржуазія і трактування селян як рабів. Річ Посполита була країною двох народів – польського та литовського, а також  українського і литовського дворянства. Майбутнє цієї держави залежало від надання українцям рівних прав з поляками та литовцями, а також від створення третього елементу Речі Посполитої – України. Нажаль, цього не сталось.

Польське суспільство, денаціоналізоване трьома загарбниками на протязі 5 поколінь, протрималось завдяки сильній владі католицької церкви та численним повстанням, котрі однак не мали шансів на майбутнє. Були зачинені всі польські школи та університети, говорити на польській мові було суворо заборонено. Польські діти могли отримати тільки базову освіту. Нація була позбавлена еліти, її почали спеціально споювати, щоб  можна було легше підкорити власним інтересам. Заборонили публікацію польської літератури, театральні постановки польських авторів. Почалось паплюження польського народу в Європі і Америці та знищення його культури.

50 тисяч поляків, після цих подій, емігрувало. У тих, хто залишився, окупанти забрали весь маєток та вислали їх в Сибір. На територіях, які були забрані в поляків, переселили євреїв з російських таборів. Вони не мали заміру вчити польську мову та культуру, не розуміючи в цьому жодної потреби. Не знали вони і історії Польщі, хоча все життя жили біля поляків. Під кінець ХІХ століття євреї, котрі прибули з Росії, оселялись на території східної Польщі, становлячи від 50% до 80% населення. Поляки більше 100 років біли позбавлені можливості розвитку просто не витримали конкуренції з величезною кількістю переселенців, котрі утримували більшість стратегічних підприємств. Прибуття такої величезної кількості ортодоксальних євреїв, що істотно відрізнялисяя від асимільованої єврейської громади, яка проживала на території республіки сотні років, породило хвилю обурення проти єврейської громади, оскільки поляки вважали, що це наступний елемент російської колонізації та спроба забрати землю.  Під час ІІ світової війни, коли фашистські війська ввійшли в Польщу та почали знищували єврейський народ, євреї вже не могли розраховувати на підтримку поляків.

Польське дворянство та шляхта, в результаті розпаду Речі Посполитої, а потім й репресій проти них, була позбавлена всього свого капіталу і маєтків. Ця соціальна група повністю зникла під час ІІ світової війни, знищена Німеччиною та Росією.

Лише після закінчення І світової війни, Польща змогла повернути собі незалежність. Це сталось у 1918 році. Після відновлення незалежності Польща в 1919 – 1921 роках вела криваву війну з Царською Росією. В результаті цього конфлікту була визначена межа східного кордону. 

Warstwa-21

Після довгих 123 років, Польща змогла відновити свою територію, хоча її частини суттєво відрізнялись між собою економічним рінем розвитку, правною і грошовою системами. Також більшість території була зруйнована війнами. Населення країни було всього 27,2 млн. чоловік, з чого 10 млн.чол. становили етнічні меншини (14% українці, 8% євреї, 4% білоруси, 4% німці, 1% литовці, чехи, росіяни).

7 млн. поляків жили в інших країнах, з чого 2 млн. в Росії, куди були завезені під час репресій так само,  як і більшість народів, які входили в склад СРСР            

Warstwa-22 

Беручи під увагу запізнений розвиток, все таки Польщі вдалось досягнути чималого успіху в багатьох галузях в міжвоєнний період. Крім того, Польща була країною з дуже низьким рівнем капіталістичного розвитку. Національний дохід на душу населення був в 5,5 разів менший, ніж в Англії, в 3 рази менший, ніж Німеччині та Данії, в 2,5 рази менший, ніж в Франції та Швеції. Польща була однією з найбідніших країн Європи. Незважаючи на розташування  між двома тоталітарними державами, Польща завжди прагнула відстоювати власні інтереси та вести незалежну політику.

Польща не піддалась натиску зі сторони фашистської Німеччини і 1 вересня 1939 року була атакована агресором, котрий після окупації Чехословаччини міг напасти на Польщу з трьох сторін.

Під натиском Німеччини, котра хотіла підчинити свого східного сусіда –міністр закордонних справ Польщі мав тільки одну відповідь, ця цитата ввійшла в історію – «Спокій – це найцінніше, що в нас є. Наше суспільство пройшло через багато війн і зараз потребує миру. А мир, як і всі речі мають свою ціну у цьому світі. Ми в Польщі не знаємо поняття «мир будь-якою ціною». Тільки одна річ в цьому світі є безцінна – це честь.»  

Незважаючи на численну перевагу німецької армії, польський уряд вирішив прийняти відкритий бій вздовж всього кордону (1700 км). Більш вигідним було б сконцентрувати свої війська на Віслі, але це означало б віддати половину території своєї держави, де знаходяться цінні промислові міста.

Польська влада розраховувала на підтримку своїх союзників  – Франції та Англії, вважаючи, що після окупації половини території Польщі Гітлер закінчить війну. Ніхто навіть не припускав, що це може перерости в світову війну.

Для війни Польща підготувала 687 тис. воїнів та офіцерів проти 1,5 млн німецьких військових, при п’ятикратній перевазі німецьких літаків і 15-кратній перевазі тяжкої артилерії. Битва тривала 3 дні та закінчилась перемогою Німеччини. Лінія захисту була занадто слабка, щоб довго стримувати натиск фашистів.

В історію ввійшла оборонна битва під Візною, коли 720 польських солдат та офіцерів стримали натиск 42-тисячної німецької армії під командуванням генерала Хайнца Гуде́ріана, котрий керував танковою дивізією. Обороною Польщі займався Владислав Рагінс, котрий дав клятву втримати позиції, але коли німці прорвали оборону, він покінчив життя самогубством. Німці поставили йом ультиматум, що якщо він не віддасть територію, то вони повбивають всіх полонених офіцерів та солдат. Ця битва ввійшла в історію, як «Польське Фермопіли», оскільки вижило лише 80 військових.

Той факт, що німецька армія не пересувалась по території Польщі так швидко, як в 1940 в Франції та 1941 в СРСР, свідчить про титанічні зусилля та відвагу поляків.

Перемога однієї польської дивізії коштувала німцям в три рази більше солдат та воєнної техніки, ніж на західному фронті у 1940 році. Підчас кампанії в Польщі,  німці втратили більше 18 тис. солдат та офіцерів, близько 30 тис. були тяжко поранені. Але найістотнішою втратою були танки, котрих фашисти втратили понад 217 штук, з загальної кількості 2800. До цього теж потрібно дорахувати 319 сильно ушкоджених танків. Також Вермахт втратив в Польщі 319 одиниць броньованої техніки та понад 6 тис. машин, 5,5 тис.  мотоциклів, 370 одиниць зброї та мінометів. Більшість дивізій стратила 50% своєї техніки. Крім цього, було знешкоджено 564 літаків. Після закінчення інтервенції запаси зброї були практично вичерпані. 

1

До 17 вересня німецькі війська зайняли половину польської території. Незважаючи на величезні втрати, польська армія черпала ресурси зі своїх резервів, а на фронті далі воювало біля 500 тис. військових, при тому, що більшість дивізій були відірвані від себе і не могли отримувати та надавати допомогу ( у взятій в облогу Варшаві, котру вдалось захопити лише 28 вересня, загинуло 50 тис. мешканців та зруйновано було 25% інфраструктури міста). В той день польський кордон зі сходу перетнули радянські війська та разом з гітлерівською Німеччиною повністю розбили Польщу. Радянська армія вщент розгромилаі польські війська. Вторгнення радянських військ передбачав протокол, підписаний 23 серпня 1939 року між фашистською Німеччиною та СРСР. Уряд капітулював в Румунію та Угорщину, з багатьма одиницями воєнної техніки. Польща не підписала акт про капітуляцію і протягом цілого часу окупації не був створений спільний уряд, на відміну від всіх захоплених Німеччиною країн.

В битвах з фашистськими та радянськими військами полягло 123 тис. польських солдатів та офіцерів, а понад 134 тис. були тяжко ранені. Кожний третій військовий віддав своє життя захищаючи батьківщину. 

map1

Після захоплення Польщі 400 тис. польських військових вело війну створюючи дивізії за кордоном рідної держави спершу в Франції, а потім в Англії і в СРСР. Це була 4 по кількості армія воююча з Німеччиною (після радянської, американської та англійської)

Населення,  проживаюче на території, окупуваній радянськими військами, було масово депортовано на схід в першій половині 1940 року та 1941. Репресія була направлена проти офіцерів, солдат, інтелігенції, державних працівників, духовенства і т.д. За цей час депортували понад 1,5 млн.осіб, більшість з котрих померла з голоду, 15 тис. польських офіцерів було замордовано в Катині і в інших місцях росіянами.

На території, окупованою Німеччиною, був запроваджений воєнний стан і там не діяли жодні закони. Проживаюче там населення було взяте в полон і відправлено  до західних сусідів в якості рабів. Фашисти прагнули повністю знищити польську інтелігенцію, що вони власне і почали робити після закінчення воєнних дій. Єврейські меншини були одразу ж відокремлені в 1940 році, а в 1942 німці розпочали геноцид єврейського народу, вони відправляли їх в концентраційні табори, найбільшим з яких був Аушвіц i Треблінка. В 1943 році розпочалась ліквідація гетто. 18 січня  в варшавському гетто вибухнуло повстання. Зростав терор німецьких військ на території Польщі – в містах розстрілювали людей, а села спалювали (більше 800 польських сел. спалили німці, а мешканців цих сіл вбили).

2

Через те, що на території Польщі проживала найбільша кількість євреїв, сюди відправляли їх з цілої Європи в концтабори. Польська земля для єврейського народу після багатьох років проживання стала справжнім пеклом. 26% осіб нагороджених титулом «справедливий серед народів світу» були поляками, котрі не шкодуючи власного життя  та життя своїх близьких рятували єврейський народ від німецького геноциду( за переховування євреїв розстрілювали на місці цілу родину). Звичайно, це не була велика група людей, оскільки більшість мешканців ставились до євреїв з відвертою зневагою.

Разом за час тривання ІІ світової війни загинуло понад 6 млн. поляків, з яких 2,9 були євреї. З 6 млн  загиблих – 5,5 млн було вбито.

Однією з найтрагічніших подій за весь період ІІ світової війни було повне знищення та зрівняння з землею столиці Польщі – Варшави, в результаті приборкання повстання, котре розпочалось в серпні 1944 року і придушене після 63 днів партизанських боїв, котрі німці зрівнювали зі взяттям Сталінграду і під час котрих вбили 180 тис. мешканців міста. Повстання було придушене попри те, що російські війська вже знаходились поблизу Варшави ( Сталін заборонив посадки англійських та французьких літаків, на захопленій  росіянами території, навіть для заправки пального).

Під час ІІ світової війни Польща понесла величезні матеріальні та біологічні ( на кожну тисячу жителів загинуло 220 осіб) страти. 2/5 польської культури було повністю знищено.

На наступні 44 роки Польща попала під вплив СРСР, не маючи змоги вести власну міжнародну політику ані економіку. На території країни зростала кількість російських військ. Впровадивши комуністичний уряд, було вбито понад 100 тис. польських патріотів – солдатів та офіцерів, які повернулись  з заходу.

Сталін  як головний переможець фашистської Німеччини, отримав контроль над цілою Європою, і перемістив кордони захоплених держав. Найбільші зміни були у Польщі, в  якої він забрав східні регіони  взамін на західні, які належали до Німеччини.

3

Польща, яка багато століть було багатонаціональною державою, стала майже моноетнічною. Німців виселили, українці та білоруси залишились за новоутвореними кордонами, а єврейський народ під час ІІ світової частково знищений німцями і частково виселений за межі Польщі.

Таким чином, за свою 1000-річну історію, Польщі пройшла повне коло і повернула собі практично всю ериторію, якою управляв І король Польщі Болеслав Хоробрий.

Метою Сталіна було ослаблення Польщі з погляду на тривалий конфлікт її з Німеччиною. Але незважаючи на свої наміри, він допоміг Польщі, пересунувши її кордони більш на захід, що стало причиною її успіху в XXI столітті. 

4

Після закінчення війни декілька разів повставали соціальні протести, в котрих громадяни вимагали відновлення самоврядування в країні. На цьому фундаменті повстала організація «Солідарність», котра домагалась державних та економічних реформ під керівництвом Леха Валенси, за котрим стояла велика кількість видатних діячів та звичайних робітників. Організацію підтримало понад 10 млн. громадян. Комуністична влада на чолі з Ярузельським, побоюючись перевороту в країні в 1981 році ввела воєнний стан, затримуючи на кілька років діяльність незалежних організацій. Ситуація була настільки катастрофічною, що в 1989 році Ярузельський привів до часткового демонтажу комуністичної партії.

Польща відновила свою політичну і економічну незалежність ціною тяжких реформ для населення. Але це дало їй змогу у 1999 році вступити в НАТО, а в 2004 році в ЄС.

Входячи в ХХІ століття, Польща завершила тяжкий для себе період в історії, котрий виникав не з помилок допущених урядами, а з геополітичної ситуації.

Демократія шляхти не могла створити сильного організму для протистояння тоталітарним країнам, Німеччині та Росії, що ми побачили у ІІ світовій війні

Польща за свою історію була знищена завдяки цілеспрямованим діям своїх сусідів (Росії, Німеччині та Австрії). Загарбники когось відправили в Сибір, дехто, втративши весь маєток, емігрував. В ХІХ столітті Польща була позбавлення шансів на розвиток, в ХХ була зруйнована І та ІІ світовими війнами, котрі спустошили її землі. Наступні 44 роки комуністичної диктатури не давали змоги відновити суверенність держави.

Через свою трагічну історію, Польща зобов’язана наздогнати світову еліту, але навіть протягом останніх кількох років видно, який величезний крок вона зробила у цьому напрямку. Сьогодні фундаментом сучасної Польщі є сформований уряд та розвинута економіка, яка впевнено прямує у майбутнє.

 

mapkapolska1mapkapolska2